Магія
О, магіє жіночності нестримна,
Ти топиш в пестощах завжди чомусь мене.
Той промінь маяка лиш тільки блимне,
І вже мене, вогненний, не мине.
Тобою лиш живу в цім світі тьмянім,
Краса жіноча-світлості форпост.
В душі моїй палкій, не дерев'яній,
Живе одвічно вже за тебе тост.
Спливуть віки і в небуття, бач, кануть,
Та не померкне лиш любові цвіт.
А я й з могили вже до нього встану,
Бо він трима одвічно білий світ.
Федір Степанов, криворізький поет.
Альманах "Саксагань", 2006, №2